06.06.2014 Закон України «Про запобігання корупції»
Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
антикорупційна експертиза – діяльність із виявлення в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів норм чи їх сукупності, які самостійно чи у поєднанні з іншими нормами можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень;
безпосереднє підпорядкування – відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;
близькі особи – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
корупційне правопорушення – діяння, що містить ознаки корупції або в інший спосіб порушує встановлені цим Законом вимоги та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, цивільно-правову чи дисциплінарну відповідальність;
корупція – використання особою, зазначеною в частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей;
неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав;
потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона здійснює свою службову чи представницьку діяльність, що може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття нею рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень;
подарунок – матеріальне або нематеріальне благо одержане безоплатно або за ціною нижчою мінімальної ринкової;
приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, родинними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами;
реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень;
спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції – органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України;
суб’єкти декларування – особи, зазначені в пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до цього Закону;
уявний конфлікт інтересів – ситуація, за якої складається враження наявності суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, яка впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень;
члени сім'ї – особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Стаття 2. Законодавство у сфері запобігання корупції
1. Відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, цим та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 3. Суб'єкти, на яких поширюється дія цього Закону
1. Суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Президент України, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;
ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);
д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду;
є) члени Центральної виборчої комісії;
ж) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також працівники підприємств, установ чи організацій, які не є службовими особами, та інші особи, які працюють на користь підприємств, установ чи організацій.
Розділ ІІ
ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
Стаття 4. Антикорупційна політика
1. Загальні засади антикорупційної політики (антикорупційна стратегія) визначаються Президентом України.
2. Верховна Рада України щороку не пізніше 1 червня проводить парламентські слухання з питань стану справ з корупцією, затверджує та оприлюднює щорічну доповідь щодо реалізації засад антикорупційної політики.
3. Національна рада з антикорупційної політики (далі – Національна рада) забезпечує взаємодію державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадськості та суб’єктів підприємницької діяльності з питань формування та реалізації антикорупційної політики.
До завдань Національної ради належать:
1) здійснення аналізу стану запобігання і протидії корупції в Україні, ефективності реалізації антикорупційної стратегії, заходів, що вживаються для запобігання і протидії корупції, розгляд та схвалення проекту щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики;
2) надання узгоджених рекомендацій і пропозицій Верховній Раді України, Президентові України, Кабінету Міністрів України з питань формування і реалізації єдиної державної політики у сфері запобігання і протидії корупції;
3) затвердження методичних рекомендацій щодо виявлення та усунення корупційних ризиків, підготовки відомчих антикорупційних програм;
4) розгляд інших питань, пов’язаних із формуванням та реалізацією антикорупційної політики.
До складу Національної ради входять Голова Комітету Верховної Ради України, до відання якого належать питання боротьби з організованою злочинністю та корупцією, віце–прем’єр-міністр, відповідальний за координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері протидії злочинності, представник Президента України, заступник Генерального прокурора України, представник Ради суддів України, представник Національної комісії з питань запобігання корупції, заступник Міністра юстиції, який є секретарем Національної ради, три представники громадськості, по два представники від органів місцевого самоврядування та об’єднань суб’єктів підприємницької діяльності.
Голова Національної ради обирається на засіданні строком на один рік.
Положення про Національну раду затверджується на її засіданні.
4. Міністерство юстиції України є спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної політики, на який покладається:
розроблення пропозицій щодо формування та реалізації антикорупційної політики;
проведення аналізу статистичних даних, результатів досліджень та іншої інформації щодо стану справ з корупцією, організація проведення досліджень з вказаних питань;
проведення антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів;
координація виконання міжнародних зобов’язань у сфері формування та реалізації антикорупційної політики;
підготовка проекту щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики;
організаційне забезпечення діяльності Національної ради;
інші повноваження у сфері антикорупційної політики, відповідно до цього та інших законів України.
5. Проект антикорупційної стратегії розробляється Міністерством юстиції на основі аналізу стану справ з корупцією, а також результатів виконання попередньої антикорупційної стратегії та підлягає розгляду й схваленню Національною радою.
6. Антикорупційна стратегія реалізується шляхом виконання державної цільової програми, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.
Моніторинг, координація виконання та оцінка ефективності виконання антикорупційної стратегії, а також державної цільової програми з реалізації антикорупційної стратегії здійснюється Національною радою.
Керівники державних органів несуть персональну відповідальність за забезпечення виконання державної цільової програми з реалізації антикорупційної стратегії.
7. Національна рада має право в разі необхідності вносити на розгляд Президента України пропозиції щодо внесення змін до антикорупційної стратегії.
Стаття 5. Антикорупційні програми
1. Антикорупційні програми приймаються у:
Адміністрації Президента України, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України, Рахунковій палаті України, Національному банку України, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, обласній, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, цільових фондах державних коштів – шляхом затвердження їх керівниками;
Апараті Ради національної безпеки і оборони України – шляхом затвердження Секретарем Ради національної безпеки і оборони України;
Рахунковій палаті України – шляхом затвердження Колегією палати, а у Національному банку України – шляхом затвердження Правлінням банку;
Центральній виборчій комісії, Вищій раді юстиції, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласних радах, Київській та Севастопольській міських радах, Раді міністрів Автономної Республіки Крим – шляхом затвердження їх рішеннями.
2. Антикорупційні програми повинні передбачати:
визначення засад загальної відомчої політики щодо запобігання та протидії корупції у відповідній сфері, заходи з їх реалізації, а також з виконання антикорупційної стратегії та державної антикорупційної цільової програми;
оцінку корупційних ризиків у діяльності органу, установи, організації, причини, що їх породжують та умови, що їм сприяють;
заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків, осіб, відповідальних за їх виконання, строки та необхідні ресурси;
навчання та заходи з поширення інформації щодо програм антикорупційного спрямування;
процедури щодо моніторингу, оцінки виконання та періодичного перегляду програм;
інші спрямовані на запобігання корупційним правопорушенням заходи.
Стаття 6. Щорічна доповідь щодо реалізації засад антикорупційної політики
1. Міністерство юстиції готує проект щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики, який не пізніше 1 квітня подається для розгляду та схвалення Національній раді.
2. У щорічній доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики мають відображатися такі відомості:
1) статистичні дані про результати діяльності спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції з обов'язковим зазначенням таких даних:
а) кількість осіб, щодо яких справи про кримінальні корупційні правопорушення з обвинувальним актом направлено до суду;
б) кількість осіб, щодо яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду;
в) відомості окремо за категоріями осіб і за видами відповідальності за корупційні правопорушення;
г) відомості про розмір завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування;
2) узагальнені результати антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів;
3) інформація про результати виконання органами державної влади заходів щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі в рамках міжнародного співробітництва;
4) узагальнений аналіз стану справ з корупцією із зазначенням:
а) виявлених державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування корупціогенних факторів у їх діяльності та реалізації ними заходів щодо усунення вказаних факторів;
б) результатів соціологічних й аналітичних досліджень щодо стану справ з корупцією, проведених державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування міжнародними організаціями, громадськими об’єднаннями;
в) стану виконання міжнародно-правових зобов’язань у сфері запобігання і протидії корупції;
г) впливу здійснюваних заходів на рівень корупції на основі статистичних даних та результатів соціологічних досліджень;
5) висновки та рекомендації.
3. Спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування до 15 лютого подають до Міністерства юстиції визначену ним інформацію, необхідну для підготовки щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики.
4. Національна рада щороку не пізніше 15 квітня розглядає та схвалює проект щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики, який протягом десяти робочих днів з дня схвалення направляється до Верховної Ради України.
За результатами розгляду проекту щорічної доповіді, у разі якщо він не відповідає вимогам, встановленим частиною другою цієї статті, Національна рада може направити його для доопрацювання до Міністерства юстиції. Доопрацьований проект щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики подається Міністерством юстиції Національній раді протягом десяти днів.
5. Щорічна доповідь щодо реалізації засад антикорупційної політики підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.
Стаття 7. Участь громадськості в заходах щодо запобігання корупції
1. Громадські об’єднання, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання корупції мають право:
1) повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень, реальний, потенційний чи уявний конфлікт інтересів спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції, Національну комісію з питань запобігання корупції, керівництву чи іншим представникам органу, підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення або у працівників яких наявний конфлікт інтересів, а також громадськості;
2) запитувати та одержувати від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, не заборонених законом, інформацію про діяльність щодо запобігання корупції;
3) проводити, замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних органів;
4) брати участь у парламентських слуханнях та інших заходах з питань запобігання корупції;
5) вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання корупції;
6) проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання корупції;
7) проводити заходи щодо інформування населення з питань запобігання корупції;
8) здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання корупції, з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству.
2. Громадському об’єднанню, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання корупції, а також стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.
3. Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також делегування повноважень державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах відповідних органів невідкладно, але не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня їх розгляду з метою прийняття.
4. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування узагальнюють результати громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, передбачених частиною третьою цієї статті, та оприлюднюють їх у засобах масової інформації.
Розділ ІІІ
НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ
Стаття 8. Статус Національної комісії з питань запобігання корупції
1. Національна комісія з питань запобігання корупції (далі – Національна комісія) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який реалізує визначені цим та іншими законами заходи із запобігання корупції.
2. Національна комісія, у межах, визначених цим та іншими законами, є відповідальною перед Верховною Радою України і підзвітною Кабінету Міністрів України.
3. Національна комісія утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції, цього та інших законів України.
Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення функціонування Національної комісії, затверджує Положення про Національну комісію.
Питання діяльності Національної комісії у Кабінеті Міністрів України представляє Голова Національної комісії.
4. Правову основу діяльності Національної комісії становлять Конституція України, міжнародні договори України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.
Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» та інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України «Про державну службу» застосовуються до Національної комісії, її членів, службовців та працівників, а також до її повноважень стосовно уповноважених підрозділів з врахуванням особливостей, визначених цим Законом.
5. Національна комісія із запобігання корупції є правомочною з моменту призначення більше половини її загального кількісного складу.
Стаття 9. Склад Національної комісії
1.Національна комісія є колегіальним органом, до складу якого входить п’ять членів.
2. Членом Національної комісії може бути громадянин України, не молодший 35 років, який має вищу освіту, володіє державною мовою та здатний за своїми діловими та моральними якостями, освітнім і професійним рівнем, станом здоров’я виконувати відповідні службові обов’язки.
3. Члени Національної комісії призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України строком на чотири роки за результатами публічного конкурсу. Одна і та ж особа не може обіймати цю посаду понад два строки підряд.
Прем’єр-міністр України вносить для призначення Кабінетом Міністрів України на посади членів Національної комісії кандидатів, відібраних конкурсною комісією, склад якої затверджує Кабінет Міністрів та яка здійснює організацію та проведення конкурсу.
4. До складу конкурсної комісії входять:
1) представник комітету Верховної Ради України, до предмету відання якого належать питання боротьби з організованою злочинністю та корупцією;
2) представник Президента України;
3) представник Кабінету Міністрів України;
4) представник Національної ради;
5) представник, визначений з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ;
6) керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби;
7) три особи, запропоновані громадськими об’єднаннями, що мають досвід роботи у сфері запобігання корупції.
5. Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього на засіданні конкурсної комісії проголосували не менше п’яти членів конкурсної комісії.
Положення про конкурс та Регламент роботи конкурсної комісії затверджується Кабінетом Міністрів України. Роботу конкурсної комісії забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів України.
Засідання конкурсної комісії відкриті для представників засобів масової інформації та журналістів. Секретаріатом Кабінету Міністрів України забезпечується відео- та аудіоспостереження і трансляція у режимі реального часу відповідної відео- та аудіоінформації із засідань конкурсної комісії на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.
Інформація про час та місце проведення засідання конкурсної комісії оприлюднюється на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України не пізніше, ніж за 48 години до його початку.
6. Конкурсна комісія:
1) розглядає документи, подані кандидатами на посади членів Національної комісії; відбирає із загального числа кандидатів, які, згідно з обґрунтованим рішенням Конкурсної комісії, мають найкращі професійний досвід, знання і якості для виконання службових обов’язків членів Національної комісії;
2) оприлюднює інформацію про кандидатів, які подали заяву на участь у конкурсі, а також інформацію про кандидатів, які були відібрані для проходження співбесіди в конкурсній комісії, та про кандидата, відібраного конкурсною комісією для призначення на посаду члена Національної комісії
3) проводить на своєму засіданні співбесіду з відібраними кандидатами, відбирає шляхом відкритого голосування з числа кандидатів, які пройшли співбесіду, на кожну вакантну посаду одного кандидата, що відповідає вимогам, які ставляться до члена Національної комісії, та, згідно з обґрунтованим рішенням конкурсної комісії, має найкращі професійний досвід, знання і якості для виконання службових обов’язків члена Національної комісії.
7. Не пізніше ніж за два місяці до завершення строку повноважень члена Національної комісії або упродовж чотирнадцяти днів з дня дострокового припинення його повноважень Кабінет Міністрів України розміщує оголошення про умови та строки проведення конкурсу в загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.
8. Особа, яка претендує на участь у конкурсі, подає у вказаний в оголошенні строк такі документи:
1) заяву про участь у конкурсі з наданням згоди на проведення спеціальної перевірки відповідно до цього Закону та на обробку персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;
2) автобіографію, на паперовому носії та в електронному вигляді, що обов'язково повинна містити: прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (у тому числі на виборних посадах), членство у політичних партіях, у тому числі в минулому, наявність трудових або будь-яких інших договірних відносин з політичною партією упродовж року, що передує поданню заяви (незалежно від тривалості), контактний номер телефону та адресу електронної пошти, відомості про наявність чи відсутність судимості;
3) декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за рік, що передує року, у якому було оприлюднено оголошення про конкурс;
4) інші документи, передбачені цим Законом та Законом України «Про державну службу».
Відомості з поданих відповідно до цієї частини документів підлягають оприлюдненню упродовж трьох робочих днів після закінчення строку подання заяв на конкурс на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України, крім відомостей, які відповідно до цього Закону віднесені до інформації з обмеженим доступом, та відомостей про контактний номер телефону, адресу електронної пошти кандидата.
9. Не може бути призначена на посаду члена Національної комісії особа, яка:
1) за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
2) має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку (крім реабілітованої особи);
3) притягалася судом до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;
4) має громадянство іншої держави;
5) не пройшла спеціальну перевірку;
6) не подала відповідно до цього Закону декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік;
7) впродовж одного року до подання заяви на участь у конкурсі на заміщення цієї посади, незалежно від тривалості, входила до складу керівних органів політичної партії.
10. Повноваження члена Національної комісії припиняються Кабінетом Міністрів України достроково у випадку:
1) призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою;
2) досягнення віку 65 років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я відповідно до висновку медичної комісії, що створюється за рішенням суду спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;
4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
6) припинення ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;
7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням, відставки;
8) відмови від прийняття присяги державного службовця;
9) смерті.
Стаття 10. Голова Національної комісії
1. Голова Національної комісії обирається Комісією строком на два роки з числа її членів. Одна й та ж особа не може обіймати цю посаду понад два строки підряд.
2. Голова Національної комісії:
1) організовує роботу Національної комісії, скликає та проводить її засідання, підписує протоколи засідань та рішення Національної комісії, затверджує порядок денний засідань Національної комісії;
2) координує роботу членів Національної комісії, її апарату; розподіляє обов'язки між членами Комісії за відповідними напрямами щодо виконання покладених на Комісію завдань;
3) затверджує Регламент Національної комісії;
4) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи центрального апарату Національної комісії;
5) призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, службовців апарату Національної комісії, крім керівника апарату та його заступників;
6) приймає на роботу та звільняє з роботи в порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників Національної комісії;
7) присвоює працівникам Національної комісії ранги державних службовців, вживає заходів заохочення, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;
8) здійснює керівництво діяльністю територіальних органів Національної комісії (у разі їх створення), призначає на посади та звільняє з посад керівників цих органів;
9) приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є Національна комісія;
10) за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, затверджує штатний розпис та кошторис Національної комісії;
11) представляє Національну комісію у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами, громадськістю;
12) залучає державних службовців та працівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до компетенції Національної комісії; утворює комісії, робочі та експертні групи; скликає та проводить наради з питань, що належать до його компетенції;
13) у межах повноважень видає накази, розпорядження та доручення
14) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів.
3. Повноваження Голови Національної комісії припиняються в разі:
1) дострокового припинення його повноважень члена Національної комісії у випадках, передбачених частиною десятою статті 9 цього Закону;
2) подання заяви про звільнення з посади Голови Національної комісії за власним бажанням без припинення повноважень члена Національної комісії.
Стаття 11. Організація діяльності Національної комісії
1. Основною формою роботи Національної комісії є засідання, що проводяться не рідше одного разу на тиждень.
Рішення Національної комісії приймаються більшістю голосів від її загального складу.
Регламент Національної комісії затверджується її рішенням.
2. Організаційне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Національної комісії здійснює її апарат.
Положення про апарат Національної комісії і його структура затверджуються Національною комісією. Гранична чисельність працівників апарату Національної комісії затверджується Кабінетом Міністрів України
Керівник апарату та його заступники призначаються Національною комісією.
3. Рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Національної комісії можуть створюватися територіальні органи Національної комісії, територія діяльності яких може не збігатися з адміністративно-територіальним поділом.
Стаття 12. Гарантії незалежності Національної комісії
1. Незалежність Національної комісії від незаконного впливу чи втручання у її діяльність гарантується:
1) спеціальним статусом Національної комісії;
2) особливим порядком відбору, призначення та припинення повноважень членів Національної комісії;
3) особливим, установленим законом порядком фінансування та матеріально-технічного забезпечення Національної комісії;
4) належними умовами оплати праці членів та службовців апарату Національної комісії, визначеними цим та іншими законами;
5) іншими засобами, визначеними цим Законом.
2. Члени та службовці апарату Національної комісії під час виконання покладених на них обов’язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом.
3. Використання Національної комісії в партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Діяльність політичних партій в Національній комісії забороняється.
4. Забороняється незаконне втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об'єднань, інших осіб в діяльність Національної комісії з виконання покладених на неї обов’язків.
5. Повідомл